18 122
17
Твiй бiлий бiль i сонячна молитва...
РОЗДІЛ 1.
* * *
Цей світ уже не вірить в чистоту
Ні подихів, ні поглядів… Тим більше
Не вірить він у музику святу,
Кохання дотик променем і віршем…
У щиру безкорисливість плеча,
Готового підтримати сердечно.
Такий вже час… такий свавільний час,
Що робить нас рабами, безперечно…
Рабами тих, хто думає “не так”,
Рабами тих, хто “все про тебе знає”.
І носиш душу зранену навспак
( Її вже, певно, й Ангел не впізнає)…
Цей світ уже сказився від тривог,
Глибоких травм і неземної люті…
Тут потайки щодня ридає Бог
Над душами, що кригою закуті…
То що ж у цьому світі я роблю?
Ліплю себе?
Ловлю себе?
Шукаю?
Скоріш за все – приречено люблю…
Відмолюю.
Малюю.
Оживляю…