22 122
21
Твiй бiлий бiль i сонячна молитва...
РОЗДІЛ 1.
ПЕРЕДНОВОРІЧНЕ...
Про щось шепочуть зорі вечорові...
Прикрашена ялинка миготить...
Цей рік, що повен болю і любові,
Збігає вмить...
Вдивляюся в сумні його зіниці
І не берусь ловити за рукав...
Він дарував таке, що й не насниться...
Щось дарував, а щось і відбирав...
Знічев’я випробовував на міцність,
Над прірвою глибокою водив...
Бо хто пізнав біду, любов і підлість,
Той, значить, жив...
І я жила... Та що жила – горіла...
Палала у нестримному вогні.
Коли торкався біль до мого тіла –
Враз оживали Ангели сумні...
Вони мені співали колискових,
Вели до щирих, сонячних людей...
Я й миті не жила без їх любові,
Для них ростила вірші, як дітей...
Без них не подолала б і частини
Тих втрат і зрад, які пережила...
Сніжинкою святкової вітрини
Моя сльоза блаженно проросла...
Минає рік... Нехай собі минає...
В наступний лиш любов перенесу...
Бо світло не зникає й не вмирає,
А в темряві відсвічує красу...