7 122
Зцілення любов’ю
Світлана КОСТЮК
* * *
палахкотіла як свіча на вітрі злому
крізь час і чад і листопад і дику втому
секунди жмутками листків в’язали будні
і миті ці мені були вже незабутні
а я стояла на вітрах не трепетала
любов світилася в очах любов палала
була сильнішою стократ за всі незгоди
була немов осінній сад і тихі води
немов поліське джерело під журавлями
що гублять втомлене крило летять над нами
була кривавником густим пучечком м’яти
ніхто мене у тому сні не смів спиняти
твоєю стала а чи ні – сама не знаю
жила мелодія в мені відлунням раю
жила любов до цих людей до світу цього
душа босоніж в небо йшла – шукати Бога