96 232
96
В моїй душі прокинулась весна
Як довго спала дівчинка весна,
Закутана у ковдру білосніжну,
І танула зажура крижана
По краплі, неохоче і неспішно.
Бувало, серед лютої зими
Весна троянди щедро дарувала
І ледь помітним подихом одним
В мороз і хуртовини зігрівала.
Та їй ніхто не дякував за те,
А навпаки – невдячно дорікали:
То сонце – не яскраве золоте,
То пролісків чомусь у грудні мало.
Терпіла всі образливі слова,
Ще й намагалась більше догодити,
Та марними були її дива.
І сердилися ті, хто мав радіти.
Стомилася і впала, де була,
Згорнулася клубочком і заснула.
Хтось кликав і просив її тепла –
Нічого вже не бачила, не чула.
А я її і сплячу берегла,
Та чи колись прокинеться, не знала.