122 434
Людство
1. «Живу-існую скромно у
глуші…»
2. «Ніхто й ніколи не збагне спо-
вна…»
Людство. 1
Живу-існую скромно у глуші,
не жду похвал чи ласки ні від кого,
лиш поглядом воскреслої душі
вбираю кольори буття земного.
І слухаю тривожні голоси
з далеких далей рідної планети.
Яке боріння супротивних сил!
Які трагедії, падіння й злети!
Десь там диктатора гуртом товкли,
та він воспрянув непокірним духом
і підданих своїх, стократно злий,
знов убиває демонським обухом.
Чи добрі наміри зійшли добром?
Горять – палають чорнії озера,
земля здригнулась раненим нутром,
в димах отруйних гине біосфера.
Народ-ізгой, зазнавши смертний жах,
бреде на чужину, щоб лиш з неволі,
і гинуть, гинуть в людства на очах
згорьовані, голоднії і кволі.