158 434
Тебе знесе у безвість небуття.
Лиш з творчості й неспокою любові
Зростають вічні цінності життя.
19/III-1990.
Як душі живеться. 3
Залізо куй, допоки ще гаряче,
Бо як остигне, – не старайсь дарма.
Жива душа, допоки у ній плаче
Усе, для чого захисту нема.
Якщо тобі не шкода худобини,
Що мучиться, довірлива й німа,
Це значить, що душа твоя вже гине:
Її байдужості заполонила тьма.
Коли не прагнеш ти отої пісні,
В якій цвітуть дідів твоїх чуття,
То знай: якісь-то демони зловісні
У тебе викрали ядро буття.
Коли тобі байдужі муки мови,
Котру тобі історія дала,
То знай, що зрушились життя основи,
Хтось поглумився з твого джерела.
Якщо себе ти не питав ніколи,
Звідкіль прийшов, куди іде твій рід, –
Вузькі душі твоєї видноколи,
Трагічно вбогий духу небозвід.
Питай себе й собі за нагороду,
Безсмертя запорукою в віках,