178 434
Одуд
Я побачила одуда зблизька
І зраділа, неначе дівчисько.
Осліпила умить його врода.
Ось що творить художник – природа!
Невимовно, безмірно вродливий,
Реактивно-поривно рухливий,
В полудневому сонці яскравім
Він шугав по зеленій галяві.
Довгий дзьобик проворно, по звичці,
Щось знаходив поживне в травичці –
І граційна голівонька люба
Розцвітала короною чуба.
Радість вмить перейшла в остовпіння:
Він майнув кольоровим видінням.
Він сяйнув, наче спалах раптовий,
Незбагненно прекрасний, казковий.
І відтоді забути не можу
Оту пташку сяйливо-пригожу.
Де ти, одуде, квітко крилата?
Принеси ще хоч хвилечку свята!
26/IV-1990.