Table of Contents Table of Contents
Previous Page  177 434 Next Page
Information
Show Menu
Previous Page 177 434 Next Page
Page Background

знов песик зламав покалічену ніжку.

Живе собі Чапа, не набридає,

на ніжці кривенькій важко кульгає.

Спасибі, маля, за безмовну науку:

ти вчиш – терпеливо нести свою муку.

5/XII-1993.

Чапа. 2

Я не попрощалась із маленьким другом,

не сказала Чапі: «Прощавай, прости!»

І щемлять, як рана, каяття і туга,

їх мені в майбутність в серці понести.

Ми були з тобою, Чапо, незнайомі,

як мені почулось вперше твоє «гав».

Ти мене зустрінув при хазяйськім домі,

ти мені нічого злого не сказав.

Ми тоді з тобою бачились уперше.

Ти – відмінний сторож! Я – раптовий гість.

Та мене одразу признало твоє серце,

бо ж була у мене валізка, а не кість.

Я тебе, чорненького, приласкала вдячно,

в відповідь почула вдячне твоє «гав»,

і тоді лиш раптом стало мені лячно,

бо ти біг за мною – важко шкутильгав.

Як тобі живеться, мій маленький друже,

як ти коротаєш буття своє трудне?

Знаю-відчуваю: серце твоє тужить

і з далеких мандрів вигляда мене.

28/XII-1993.