173 434
Горобчики
Горобчики в калюжі чорній
тріпочуть радісно крильми,
Природи діти неповторні,
терплячі, скромні та моторні,
її суб’єкти, як і ми.
Чи кращі ми? Сказать неважко.
Та й аргументів певних тьма.
Он біля матері – пташатка:
з поживою чекають татка, –
і підлих зрад у них нема.
А ми? А в нас? Душа ридає,
оплакує сирітства жах.
Лиш мати-жінка (всяк те знає)
свою кровинку покидає.
Та ще – зозулі по гаях.
30/V-1991.