202 434
Карпатська Україна
Нехай святяться вікопомні дати,
в бутті народу осяйні шпилі!
Знов легіт весняний пронизує Карпати,
ще сном сповиті в березневій млі.
Ще ждуть дощів дрімотні полонини,
і життєдайний грім їх не збудив,
а теплий вітер часом вже пролине
над тіснявою верховинських нив.
І вітер Пам’яті над ними мчиться,
хоч довга черга літ уже сплила.
Промчалася подій буремних колісниця,
та все надійно Пам’ять зберегла.
В борінні сил творилася держава,
і звалась Україною вона.
Короткою була її щаслива слава, –
кати їй піднесли кривавого вина.
Вона у них пощади не просила,
кривавий келих випила до дна.
О, неспівмірною була ворожа сила,
вона ж була і юна, і одна.
Сини її, легіні ясночолі,
на захист волі вийшли без вагань.
Лягли героями на браннім полі,
в катівнях гинули серед страждань.
Вони були і мужні, і хоробрі,
не падали перед катами ниць.
Їх з галичанами – сусіди добрі
розстрілювали обабіч границь.