367 434
Палали за плечима лихом гнаних,
та не згоряли ніжності мости.
Плили роки, пройшло ціле століття,
а хвилі гнаних підіймались знов,
і пам’ять матерів продовжувалась в дітях,
і промовляла прадідівська кров.
Діаспора… І в серці біль ятріє,
бо знає серце – скрізь вони живуть,
бо надто їх багато по Росії
та по краях, що їх так досі звуть.
Чи не вони безвинно вимирали
серед щедрот кубанської землі?
Тайгу і тундру ними заселяли
по волі демонів у зорянім Кремлі.
Чи не вони із Холмщини й Підляшшя
через межу нам тугу свою шлють?
Гірка їм випала життєва чаша,
пройшли вони страждань тернисту путь.
На всіх меридіанах і широтах,
не згинувши в суворих бурях літ,
примноживши чуттів і дум щедроти,
буяє-творить український рід.
О рідні люди по усій планеті!
В крові у нас одна любов дзвенить.
Край пращурів у творчім своїм злеті
вас пам’ятає і благословить.
12/XII-1993.