126 / 150
125
– Ну, та це ми тепер знаємо, що й до чого. Я ж
прикипів поглядом до екрану, картаючи сам себе за те, що
дивлюся кіно, замість того, щоб довести до завершення
термінове замовлення. Потім я побачив, як до кабінету
зайшла вродлива жінка середніх років. Вона здалася мені
стривоженою. Жінка приклала вказівного пальця до
сенсорного екранчика на пульті керування Отісом, і кругла
стіна навколо кімнати центру перетворилася на панораму
нагляду за світом. Ну, та ви бачили її. Тоді ж Вутку – так
звали жінку – підійшла до іще якогось екрану, але я
побачив, що вона дивиться прямо на мене через екран мого
монітора. Мені хотілося відвести погляд – настільки
реалістичним був ефект присутності. Вона бачила мене – я
це зрозумів, тому, що жінка змовницьки підморгнула мені
так, щоб цього не бачили інші. Потім вона вийшла з
приміщення, а Груміядз та його приплічники продовжили
жваво обговорювати подальші плани щодо поневолення
отісатів, а далі – спроби завоювати Всесвіт.
Згодом Вутку знайшла спосіб вийти на зв'язок зі
мною. Від неї я дізнався і про шуварду, і про зомбування
отісатів. Хоча Вутку і була людиною, приближеною до
володаря, завдяки високому рівню своєї професійної
майстерності, та найбільше прагнула будь що зупинити
оскаженілого тирана. Якось під час сеансу нашого зв’язку,
подібного до скайпу, до кабінету зайшла Лариса. Я мусив
розповісти їй про все, аби у неї не виникло думки, що я
потай ночами спілкуюся з іншою жінкою. Твоя мама саме
закінчувала аспірантуру, і темою її досліджень були щурі.
Хоча ми – всі троє – розуміли, що наші гризуни та сіроманці
Отісу – це різні істоти, але у нас виникла ідея.
Тато розповів про те, що насправді він не випадково
«вклинився» в спостереження за центром Отісу. Вутку
виявилася його двійником за відбитками пальців у своєму
вимірі. Оскільки не стать, вік чи зовнішність, а саме
відбиток пальців в Отісі є єдиним ідентифікатором особи,
виникла майже божевільна ідея помінятися місцями.