121 / 150
120
страху вже не залишається – ти покірно віддаєш себе на
волю долі: вже що буде, те й буде.
Хлопчик заплющив очі, втомившись вдивлятися в
чорне довкілля. Скільки часу він так простояв – важко було
сказати. В житті бувають миті, які можуть здатися вічністю.
Розплющив очі він тільки тоді, коли відчув, що його хтось
смикає за рукав.
Навколо розвиднилося, але Сергійко побачив, що вже
стоїть не на останньому поверсі хмарочосу, а на землі.
Поруч радісно посміхалися тато, Сніжана та Клай.
35
– Ми врятовані, чи це – галюцинація від
перенапруження? – запитав Сергійко, і всі дружно
розсміялися.
– Дивіться! – раптом пролунав тривожний голос Клая.
Усі озирнулися і побачили, як до промислового сектора
Отісу повертаються нескінченні колони отісатів, які іще не
так давно прямували на знищення світу.
– Не бійтеся, – заспокоїв дітей Сергійків тато, – ці
нещасні істоти більше не страшні. На них чекає непростий
час прозріння та переформатування свідомості. Але з тим
нехай вже Отіс справляється без нас. Нам залишається
звільнити з ізолятора і відіслати власникам міні-роботів.
Можливо, тим часом вдасться бодай щось дізнатися про
маму.
Поки усі четверо відчиняли та розблоковували склад
вилучених Отісаток, тато встиг трохи розповісти, що
втратив зв'язок з мамою невдовзі після того, як вона
потрапила до Отісу.
– Судячи з того, що вона припинила посилати
повідомлення про своє просування до вказаної мною цілі,
залишається тільки здогадуватися, що маму або впіймали
служаки Груміядза, або ж Отіс заховав у куполі. Загубити