122 / 150
121
Отісатко неможливо – він завжди слідує за своїм
господарем, навіть якщо той випадково десь залишить його.
– У мене було навпаки, – згадав свою мандрівку до
сусіднього виміру Клай.
– Бо ти був покараним отісатом, і твого міні-робота
довелося позичити. Вибач, я обрав його з ізолятора
навмання, дізнаватися, кому він раніше належав, не було
сенсу. Яка різниця – для мене на той час покарані отісати
були однаково важливими, бо я розумів, що саме їм
належить майбутнє Отісу, якщо б у нас все вдалося. – Він
трохи відволікся, затримавшись біля електронної стіни, за
якою неволилися міні-роботи. – А у нас-таки все вдалося!
– То маму перетворили на щура? – З жахом допустив
Сергійко, усвідомлюючи, що чудодійної рідини у них
більше не залишилося.
– Ні, цього не могло статися, – запевнив тато, – та то
й не найстрашніше, адже принесеної вами речовини
вистачило, аби у всьому Отісі покарані повернули собі
людську подобу. Але шуварду, який легко карав
непідкорених отісатів, виявився недієвим проти людей з
нашого світу. На собі переконався.
На запитальні погляди трійки друзів Сергійків тато
пояснив, що Груміядз, якого вдавалося впродовж багатьох
років водити за ніс, викрив «шпигуна» з іншого світу всього
за кілька хвилин до того, як Центр керування Отісом
увімкнув сигнал тривоги, сповістивши про звільнення
покараних.
– Розумієте, служаки Груміядза намагалися
перетворити мене на пацюка ще до того, як мамин розчин
випустили у світ, і він миттєво розповсюдився по всьому
Отісу, звільняючи покараного у найдальшій шпаринці. Хоча
зовні ми мало чим відрізняємося від отісатів, та хімічний
склад тканин у нашому тілі дещо відрізняється, отож
шуварду на нас не діє. – Він глибоко зітхнув, – версія щодо
перетворення мами на щура відпадає.