127 / 150
126
– Вутку вдалося таємно від Груміядза роздобути трохи
шуварду. Дослідниця з Отісу погодилася стати
піддослідним «кроликом», чи точніше – пацюком, аби
разом з нашою мамою винайти речовину, що має
протилежну дію, тобто повертає отісатів у людську подобу.
Без участі свідомих отісатів про порятунок Отісу годі було
й мріяти, а їхня кількість щодня все зменшувалася і
зменшувалася, зате збільшувалися полчища щурів-мутантів.
Ми проробляли наш план, обговорювали усі його
слабкі місця, радилися, щось вдосконалювали. Кожен з нас
усвідомлював ризик, однак ми розуміли, що навіть
найменшим шансом на порятунок Всесвіту – адже на Отісі
Груміядз би не зупинився – нехтувати не маємо права. Моїм
найбільшим стимулом, хоча й найбільшою пожертвою – був
ти, синку. Оскільки Вутку на той час вже прорахувала, що
повернутися, якщо це вдасться, я зможу тільки через
дванадцять років, мені було боляче усвідомлювати, що
перші роки свого життя ти ростимеш без мене, і навіть
правди про мене будеш позбавленим. Але я настільки
любив тебе, що мусив надовго покинути, щоб врятувати для
тебе світ. Я тоді й подумати не міг, що завершувати почате
нам доведеться разом.
– А чому в домі не залишилося жодної твоєї світлини?
– запитав Сергійко. – Я стільки разів шукав бодай якоїсь
інформації про тебе. Та, окрім колекції марок, не було до
чого навіть доторкнутися.
Тато зітхнув:
– Коли ми з Вутку, з’єднавши наші вказівні пальці,
відкрили міжсвітову грань і помінялися місцями, в Отісі
стерлася будь-яка інформація про її зовнішність, а в нашому
– про мою. Звісно, там, у нас, це не мало ніякого сенсу,
адже там зовсім інші правила життя. Однак так сталося.
– А де ж тепер Вутку? – не терпілося дізнатися
Сергійкові.
– Спочатку – для проведення досліджень та
винайдення «протиотрути» – речовини, протилежної за дією