123 / 150
122
Несподівано для себе самого Сергійко пошкодував
про недієвість шуварду проти людей зі свого світу.
Принаймні, так він хоча б знав, що могло статися з мамою.
А де її шукати тепер?
– І що вони з тобою зробили? – запитав він у тата.
– Почали лупцювати і, напевне, знехтували б законом
Отісу, який забороняє вбивство. Та сам Отіс не дав їм цього
зробити – він сховав мене під великий купол, зробивши для
них невидимим, але видимим для вас. Там ви мене і
знайшли.
– То, може, нам варто пошукати схожий купол? –
запропонувала Сніжана.
Однак тато не відповів. Він дістався іще одного пульту
керування – цього разу, він вирішував долю ув’язнених
міні-роботів.
– Зараз з’ясуємо, можливо, все вирішиться дещо
простіше, – кинув він, не відриваючись від спілкування з
пультом.
Нарешті суцільна стіна, що відділяла зону керування
в’язницею від її основного приміщення, розсунулася, і
звідти почали одна за іншою вилітати назовні… знайомі на
вигляд Сергійкові та Сніжані різноманітні іграшки. То були
не тільки пухнастики. Діти помітили серед звільнених міні-
роботів і ляльок-пупсів, і різного розміру та форми
машинки, і пластикових кольорових тваринок.
– І справді, той вчений був милою дорослою дитиною,
– усміхнувся Сергійко, пригадавши розповідь Кучіфу.
– Ці Отісатко подалися до своїх господарів? –
здогадалася Сніжана.
Тато кивнув. Дівчинка підійшла до купки іграшок, які
лежали непорушно, не виявивши своїх господарів серед
живих мешканців світу, і кинула зверху на неї кудлате
жабеня Груміядза.
– Тепер тільки залишається чекати, – розмірковував
уголос тато Сергійка. – Якщо мама жива, невдовзі має
вийти на зв'язок, адже мені вдалося відіслати «посилку» з