184 230
190
Стація 11. Прибивання до хреста
Коли з Ісуса зірвали одяг, що прикипів до
глибоких кривавих ран, на Його тілі не видко було
живого місця. Чим можна виміряти рівень болю,
якого завдають живій людині, прибиваючи
великими цвяхами руки й ноги до хреста?
Чим можна виміряти рівень болю малесенького
тільця, в якому вже жила душа, коли його
шматує медичний інструмент?
І чи зітхне з полегшенням та, що позбулася
«тягара»? Від цієї стації подивимося на
ситуацію її очима.
Ісуса прибивають до хреста.
Ростуть Його, страшні й без того, муки.
Бліді, від болю скусані уста,
Пронизані цвяхами ноги й руки.
Чому? Чому мені не стало сил
Уберегти, відстóяти, любити?
Уже не буде моря у вітрил,
Бо до хреста весна твоя прибита.
В утробі убиваючи маля,
В душі вбиваєм Господа Ісуса.
Гріхом кривавим скроплена земля,
І ті гріхи примножує спокуса.
Мовчать від болю скусані уста,
Кричить моя найтяжчая провина.
Не розпочнеш із білого листа
Життя, убивши донечку чи сина.