104 122
87
Втеча у тишу...
РОЗДІЛ 3 .
* * *
Д. Д.
Дихає вечір лепехою і чебрецем.
Дивиться небо очима охри й фіолету...
Вікна зачинені. Ніч – як мандрівка в Едем.
Сон – як з реальності втеча у казку чи в Лету.
Втеча з реальності... Хочеш того, а чи ні,
Мусиш сприймати війну як нестримане лихо...
Космос тобі посилає спасенні вогні...
Ангели просять тебе – не здавайся, а дихай...
Дихай цим літом і спекою, що невпопад,
Дихай любов’ю, росинкою на бадилині...
Дихай і вір, бо немає дороги назад,
“Бог є любов”... Так одвіку було і донині...
Бог є любов... А вона проростає з глибин
Наших думок і бажань непростого сувою.
Важко тримати вінець, але ти – не один...
Ти не один, а тому – залишайся собою...
Світло – спасіння, а темрява скоро помре.
Бачиш, уже й не відчутно тих стріл, що між ребер...
Пишем сигнали у Всесвіт: три крапки... тире...
Бог є любов... А любов – то найбільша потреба...