106 122
89
Втеча у тишу...
РОЗДІЛ 3 .
* * *
Час іде. За вікном ще засмагою тішиться літо.
І стукочуть-вицокують срібні краплинки води.
І багато всього пережито уже, перемито
В цьому плетиві днів, у театрі абсурду й біди…
Що змогла – те змогла…Малювала цей світ, як уміла.
Надриваючи серце, лишала вогненні сліди.
На моє підвіконня зажурена горлиця сіла…
Хтось ту музу тужливу, напевно, покликав сюди
Ми писали удвох. Нам тихенько підспівував вітер.
Всі малюнки графічні зливались на мокрому склі.
Якби з долі отак хтось узяв і трагічне все витер,
Щоб лиш бульбашки мильні лишились на білому тлі.
Але ні… далебі… бо тоді чи змогла б я відчути
Шепотіння хвилин у блаженстві високих чуттів,
І любові нектар з післясмаком п’янкої отрути,
І наповнену змістом
Магічність
І років, і днів.