139 434
Блудний батько
По літах бездумних, по літах гріховних
син вернувсь додому, блудний син,
і в покорі щирій, покаяння повний,
в найми попросивсь як слуга-челядин.
Цілував смиренно він отецькі ноги,
материнські руки він слізьми зросив,
обіймав од щастя ріднії пороги,
прощення у батька й матері просив.
І батьки простили, – шкода його стало.
Не простив йому лиш другий син.
Дорікав він батькові гнівно і зухвало,
зависть залила його, мов полин.
Доброта отецька тут така природна,
мати почувати інакше не могла.
Ну, а старший брат повівсь не благородно.
Притча явно працює проти Зла.
Повернувсь в родину батько по блуканнях.
Жінка – посивіла. Діти підросли.
З їх очей дивилось холодне здивування,
не було ні докорів, ні хули.
Він глядів їм в очі поглядом людини,
що прийшла назавше в каятті німім.
Не було в їх серці теплої іскрини
до чужого дядька, що просивсь у дім.
Та ридала мати від образи й болю,
поглядом стражденним глянувши в той час,
коли та людина її щастя й долю,
мов розцвілу квітку, підкосила враз.