142 434
«На терезах життя і сме-
рті…»
На терезах життя і смерті
Буття виважує незримий Хтось.
Кудись ідуть – минають мертві,
чиє буття уже збулось.
Від споконвік-віків понині
ідуть-минаються вони,
бо так судилося Людині
за непрощенну мить вини.
Чи так воно, чи ні, – хто знає?
Хто зніме тяготу питань?
Чи за вину вона страждає,
чи й родиться задля страждань?
На терезах страждань і щастя
Людині долю відміряє Хтось.
Чи по заслугах щастя дасться?
Чи по гріхах їй мук прийшлось?
Весь вік вона в душі й на спині
несе тягар своїх турбот,
бреде по згубнім трясовинні
спокус щоденних і марнот.
То пісні прагне, як пташина,
то просить в долі бариша,
і гине так, як марно гине
невірна Грицева душа.
Ідуть без ліку мертві в Задзеркалля,
живі безвпину їм на зміну йдуть.
А де ж бо, де і на яких скрижалях