141 434
Серце
Безмірне, як Всесвіт, серце людини,
і незбагненне воно, як Буття.
Із крові потоком крізь нього ринуть
невпинні струмені почуття.
Байдужість і приязнь однаково вільно
знаходять там затишок свій,
любов чи ненависть по черзі свавільно
його поривають у бій.
Живуть у нім поряд і клопоти буднів,
і в зоряні далі порив,
травневого цвіту прагне у грудні,
жадає незбутніх див.
Чи серце гаряче над розумом владне,
чи він владарює над ним?
Таке воно іноді безпорадне,
немов на розпутті сліпий пілігрим.
О серце, серденько! Мені невідомо,
із чого ти: з плоті чи із поривань.
М’язи твої знають біль і втому –
і тремтять від безплотних жадань.
10/XII-1993.