296 434
«Я не раз дивилась в чорну
пустку смерті…»
Я не раз дивилась в чорну пустку смерті,
я її жадала всім своїм єством.
Сили духу тліли, мукою роздерті,
перед невблаганним долі божеством.
Чим я завинила, лагідна й покірна?
Чом вона жорстоко скривдила мене?
В серці була мрія сонячна й безмірна –
в творчість перелити все буття земне.
О, була то, звісно, не химера долі,
не її у тому воля і вина!
На очах у людства, на безкраїм полі
розгулявсь нестримно лютий Сатана.
В честь його і славу демонські лакеї
край перетворили в цвинтар і тюрму,
на очах епохи й вічності всієї
душ мільйони в жертву принесли йому.
Прокляті хай будуть деспоти-тирани,
ще несуть народам злидні, горе й гніт!
Хай поріддя їхнє в прірву пекла кане,
щоб навік за ними замело і слід!
15/III-1991.