299 434
«Так довго душу нівечило
зло…»
Так довго душу нівечило зло,
у нім вона до безнадії тліла,
але довіритись нікому не посміла,
хоч невимовно боляче було.
Такий був підлий і жорстокий час!
Усі були, мов квіти, безборонні,
найкращі гинули в його полоні
від лютих катувань, наруг, образ.
А нині що ж? Прийшла нова пора.
Ще зло живе, однак видозмінилось,
і серце знов надією забилось
у сподіванні Волі і Добра.
13/IV-1991.