347 434
На переломі
Пройшла пора сліпого конформізму,
Тваринних страхів, рабської покори.
Довівши світ ледь не до катаклізму,
Насильники сховалися у нори.
Ніхто на них не наклика відплати,
Та пам’ять людства вічно їх клястиме.
Якби ж то їх криваві постулати
В безодню пекла канули за ними!
Та не пора ще мріям квітувати,
Бо холод затяжний погубить їх у цвіті.
Ще морозильні діють автомати,
І снігурі гойдаються на вітті.
Засновані ще млою видноколи,
І щастя десь – мов потайна принада.
І шлях до нього – то не автострада,
А вглиб і вшир – суцільне мінне поле.
4/IV-1990.