81 / 150
80
Якщо у вас все вийде – то і я врешті-решт здобуду волю.
Якщо ж ні – то хоч так, хоч сяк – загинемо всі.
Сніжана з Сергійком почали навперебій заперечувати.
– Виходьте зі Сніжаною, – запропонував Сергійко, –
візьмете з собою пляшечку. Ех, шкода, що нема куди
відлити розчин, тоді і у вас була б з собою рятівна речовина,
і я б тут напризволяще не залишився. Якби я знав напевне,
що того з нас, хто залишиться в куполі, оберігатимуть до
завершення наших випробувань, звісна річ – залишив би тут
Сніжану, вона ж дівчинка, тут їй буде безпечно. Та хто його
знає, як надалі поведе себе цей «чутливий світ».
Сніжана скоса зиркнула на хлопців:
– Е ні, так не піде. А що, коли доведеться потрапити в
таку історію, де без жіночої логіки не обійтися? Та й декому
я би радила згадати, хто організував нашу вдалу втечу. Ви
не дивіться, що я дівчинка. Тут і тепер це не причина
запроторити мене в «надійне місце», аби хтось раптом не
вкрав.
Діти іще якийсь час сперечалися, поки Клай не
вигукнув:
– Отіс знову випробовував нас. Ви погляньте – доки
ми вирішували, кому залишитися – він випустив нас усіх.
Сніжана з Сергійком з подивом розгледілися навколо.
Здавалося, тепер вони знаходилися не в іншому вимірі, а
просто в незнайомій місцевості свого рідного світу.
Навколо
розкинулися
пагорби,
вкриті
заростями
незнайомих кущів та дерев. Діти стояли посеред квітучої
долини. Рослини виглядали дещо інакше, ніж ті, які
доводилося бачити Сніжані та Сергієві у своєму вимірі.
Листя фісташкового кольору де-не-де відсвічувало
сіруватими прожилками, наче павутинням. Велетенські
квіти, схожі на лілії, але ніжно-блакитного кольору, росли
просто з землі – без стебел та листя. Сніжана подумала, що,
якби в цей час була нестерпна спека, можна було б вирвати
таку квітку і вдягти на голову замість капелюшка.