79 / 150
78
розчином, перш ніж помандрувати до Отісу без
попередження?» Хоча на багато з безлічі запитань
прибульці з білого світу вже одержали вичерпні відповіді,
та вони породили нову низку «чому?» і «як?»
– А що за дивак проходив повз нас, коли ми тільки
починали знайомитися з Отісом? – згадав Сергійко, хоча не
був упевнений, що Клай і сам знає, про кого йде мова. Про
те, що туземець, чи, точніше, «ту світець», має такого
помічника, як Отісатко, корисність якого не оцінив свого
часу, Сергійко якось не подумав.
– Знаю, про кого ти, – усміхнувся Клай. – то Дідух
Отісу. Дух предків, можеш вважати – привид. Але то –
добрий дух. Якщо Світ послав його вам, то для того, щоб
допомогти, щось підказати.
– А цапова душа та бик, який просив, щоб його з’їли?
– перепитала Сніжана.
– Схоже, Отіс просто випробовував вас, готував до
серйозних пригод, і таким чином демонстрував, що не
тільки кожна дія, а й кожне слово може призвести до
несподіваних наслідків. Увімкнувши систему самозахисту,
Отіс став дуже чутливим до всього, що говорять чи роблять
його мешканці, іще здатні на випромінення того світла, яке
йде зсередини. Такі люди – остання надія Отісу.
Людиноподібні маріонетки, які, хоч і не перетворилися на
щурів, та давно вже не є людьми – якраз вони становлять
для нас загрозу.
– І не тільки для нас, – припустив Сергійко. – Людям,
які не піддалися і залишили світло та добро в душі, теж
загрожує небезпека. Якщо тільки їх усіх ще не встигли
перетворити на пацюків.
Клай поглянув на Отісатко, що блимнув очима-
світлячками і відповів:
– Маріонетки Отісу не здатні відчувати внутрішнього
світла та тепла тих людей, які працюють з ними поруч. Зате
свідомі добрі люди можуть відчувати одне одного і