84 / 150
83
– Фантастично! – не стримав захоплення Сергійко. – І
це ж треба було такий світ спаплюжити отією вашою
«общинною формою суспільства»!
Міжсвітові мандрівники вже вийшли на одну з вулиць
покинутого міста. Виявляється, це дуже зручно – коли
треба, миттєво перенестися в якесь місце, а потім просто, як
в рідному світі з «нижчим рівнем розвитку суспільства та
свідомості», прогулятися незнайомими вулицями на своїх
двох. І ніякого тобі бензину чи дизпалива, а разом з ними й
викидних газів та забрудненого повітря.
… Хоча по всьому було видно, що тут ніхто не живе,
все було напрочуд охайним та доглянутим. «Мабуть, хтось і
прибирає в цьому місті силою думки», – майнуло в голові у
Сергійка. Звісно, якщо в місті ніхто не жив, то й смітити не
було кому. Але в безлюдному місці з часом починає
господарювати природа, заповнюючи заростями чагарників
та бур’янів неходжені алейки та парки. Та й будівлі без
людського догляду вже давно мали б почати руйнуватися,
обсипатися. Вікна та паркани вкрив би пил, фарба на дахах,
дверях та огорожах облупилась би та вигоріла, потріскалася
на вітрі. Скільки років тут ніхто не жив? Судячи з того, що
прибульці дізналися від Клая – не менше десяти.
Вулиці та тротуари міста були охайно вимощені
зеленуватою бруківкою. Вона виблискувала, наче щойно
вмита дощем чи машиною, яка замітає та зволожує вулиці.
Сніжана з Сергійком помітили, що їхній друг-
абориген захоплений та вражений побаченим не менше, ніж
вони самі. Охайні одноповерхові будиночки, повз які
проходили діти, вабили очі вишуканою архітектурою.
Огорожі біля них були невисокими та схожими на
вишукане плетиво з металевих прутів, вкритих сріблястою
фарбою. Через ті парканчики можна було добре
роздивитися, як облаштований той чи інший двір. Дітям так
кортіло зазирнути бодай в одне помешкання. Та, навіть
знаючи, що там нікого нема, чисте сумління кожного не
дозволяло зайти без запрошення до чужого двору, а тим