76 / 150
75
Отісу навіть після переходу в старшу колонію ще частково
зберігають інформацію про Добро, яке панувало тут колись,
пов’язуючи мешканців світу не тільки за професійною
приналежністю. Шкода, але з часом ця інформація помалу
зникає. Мене тому й перетворили на пацюка, що боялися.
Виміри показників єства, що періодично проводяться в
нашій колонії, не задовольняли дорослих. Та одного разу я
зрозумів, що й дорослі не всі піддалися модифікаціям, котрі
верхівка Груміядза практикувала по відношенню до нижчої
ланки отісатів для перетворення їх у покірну біомасу. Коли
керівництво світу дізналося, що значна частина суспільства
має імунітет проти тих модифікацій, почалося справжнє
полювання на світлих людей. Це, як правило, були ті, хто
сам чи їхні предки у минулому відзначалися найбільшою
людяністю, зробили якомога більше добра для інших.
Я вам вже починав було розповідати про підслухану
розмову. То були двоє з працівників старшої дитячої
колонії. Вони усамітнилися в колонній залі корпусу, де
проводилися загальні зібрання вихованців. Я зрозумів, чому
вони вибрали те місце – там їх важко було виявити, бо то
був вільний від електронного спостереження простір.
Місця, де одночасно збирається дуже велика кількість
людей, звільнені від приладів стеження за інформацією,
тому що скопище думок та міні-роботів Отісаток постійно
виводять їх з ладу. Ви запитаєте, навіщо такі місця іще
існують в Отісі, якщо його мешканці майже не спілкуються
між собою, кожен існує сам по собі за межами виробничих
приміщень. Нас час від часу збирали там для того, щоб ми
усвідомили, що нас багато і всі ми – майбутні слуги Отісу,
які мають зробити його іще більш сильним, потужним
світом, який буде головним виміром Світобудови – ще не
вивченого в Отісі явища, яке відкрите недавно і яке
належить саме нам, новому поколінню отісатів.
Сніжана з Сергійком боялися дихати. По-перше,
простір, що оточував їх, віднедавна був настільки
обмеженим, що здавалося, от-от на трьох забракне повітря.