112 122
95
Втеча у тишу...
РОЗДІЛ 3 .
* * *
Колись була річка, а зараз – маленький рівчак...
Колись була звичка, а нині – бажання польоту...
Душа моя вільна, а значить, щаслива достоту,
Дарма що кругом полини і густезний гірчак.
Душа не впускає до себе солодких речей,
Вона відчуває вже підлості й фальші личину,
Відтак возвеличує кожну маленьку людину,
Що світло й любов розсипає у царстві людей...
Між грозами злими хмаринкою тихо пливе,
Слова, що краплинки дощу, розсипає на рани...
Хтось чує її, розуміє, хтось підлістю ранить...
Радіє й болить... а це значить...
це значить ЖИВЕ...