111 122
Зцілення любов’ю
Світлана КОСТЮК
94
* * *
викладаю мозаїку звуків мозаїку слів
занотовую коди того що помежи рядками
і невидимі порухи душ поміж синіх вітрів
і мовчань глибину переорану злими роками
потім все це лягає на ноти немов на панно
і надривно звучить і шепоче і прагне польоту
бо непросто життя описати оскільки воно
і трагічно-комічне і втиснуте в рамки достоту
а душа мов нестримний дзигарчик заведений вже
невблаганно цокоче сплітаючи сонячні миті
почуття нерозквітлі від холоду рук береже
незбагненно тонкі у матерію слів перелиті
проростаю у кожному вірші неначе зело
наливаючись соком землі і вологістю моря
і тримаюся світла хоч якби мені не було
на розпутті доріг
в неминучості болю і горя