378 434
Грудень
Грудню сніжнобілий, чим ти увінчаєш
рік цей неспокійний, цей бурхливий рік,
сповнений по вінця смутком і відчаєм,
лихами, котрим вже ми згубили лік?
Хмурий дев’яностий! Нам не позабути,
у яких боріннях ти родивсь, зростав!
Кожному дісталось полину й отрути.
Чи для сподівання час уже настав?
Все переплелося в нерозв’язний вузол –
віра і зневіра, болі та борня.
Хтось подій стрімливість зупиняє шлюзом,
хтось їх підганяє осліп, навмання.
А вони, мов повінь, рвуть усі загати,
і ніхто не спинить їх природний біг.
Догмам учорашнім вже пора щезати, –
тим, що нам явили на горе і на гріх.
О, на гріх і горе, на безмірні втрати!
Загадали ж благо сотворити злом!
Здумали ж закони вічні скасувати
і творця зробити роботом, тяглом!
Тож кипить-нуртує скривджене сумління.
Чи не досить людям нидіти в старцях?!
Із глибин одвічних сили воскресіння
ринуть і пульсують в збуджених серцях.
Грудню-побратиме, будь до нас привітний!
Звірину й пташину надто не карай!
Ми тебе з любов’ю спогадаєм в квітні,
ми тебе згадаєм у весни розмай!
9/XII-1990.