24 / 150
23
письмового стола, за яким вдома працювала мама, договір з
Інтернет-провайдером, виписав собі на папірчик номер
особового рахунку, маючи намір вийти до найближчого
платіжного терміналу. Він поспішав, адже тітонька Джулія
вже за годину вийде з дому, а наступний шанс зв’язатися з
нею по скайпу буде тільки о третій годині ночі. Так довго
чекати Сергійко не міг. Дорогою була кожна хвилина. «Ех,
шкода, що у мене мобілка така простенька, без Інтернету!»
– зітхнув хлопчик. Майже всі його однокласники мали круті
смартфони, планшети. Сергійко ніколи не просив у мами
таких дорогих подарунків. Він розумів, що зарплатні
звичайного вченого-біолога їм і так ледве вистачало.
Тітонька Джулія пообіцяла наступного разу привезти
смартфон. Але коли він буде, той наступний раз? І чи буде
взагалі? Ще позавчора він заввиграшки вирішив би
проблему з Інтернетом. Два кроки – і був би вже вдома у
Марисі. Але тепер…
– Так… банківська картка, – продовжував ревізію
маминої сумки Сергійко. – Зарплатню мамі перерахували
минулого тижня, отож тут ще мають бути кошти.
Іще після отримання зарплатної банківської картки
мама написала у передпокої на стіні під розеткою пін-код.
– З цими цифрами я щось перестала дружити, –
жартувала вона. – Тому краще тут напишу. Бо носити з
собою в гаманці – нерозумно. А ще я їх собі до голови
прив`яжу.
– Як прив`яжеш? – здивувався Сергійко. Він на мить
уявив маму з великими об’ємними цифрами на голові і
розреготався.
– До речі, гарний спосіб запам`ятати якесь число, –
цілком серйозно продовжила мама. – Ось тут, наприклад,
чотири цифри – 2316. Треба просто згадати якісь асоціації.
23 – число твого народження, а 16 – у цьому віці людина
отримує паспорт. Тобі тільки залишається запам’ятати, з
чим ти пов’язав ці числа, і ти їх ніколи не забудеш.