26 / 150
25
небезпеку, ніж дванадцятирічний хлопчик, у якого пропала
мама.
– На жаль, не зможе, – похнюпившись, відповів
хлопчик.
– То ти береш без дозволу речі дорослих? – не вгавав
поліцейський. – Ти – малий злодюжка?
– Все зовсім не так! – мало не плачучи, закричав
Сергійко. Не вистачало іще потрапити до в’язниці. Хто ж
тоді буде шукати його маму? Хто їй допоможе, якщо навіть
він сам не знає, де її шукати і яка саме допомога їй
потрібна? А може, саме поліція і має займатися такими
справами?
– Моя мама зникла, – зізнався Сергійко. – А ми з нею
тільки удвох живемо. Я не мав іншого вибору, як взяти її
картку, щоб заплатити за Інтернет і зв’язатися по скайпу з
родичами, що живуть в інший країні.
Поліцейський
зміряв
хлопчика
недовірливим
поглядом.
– Не подобається, хлопче, мені вся ця історія.
– Мені вона й самому не подобається, – зітхнув
Сергійко.
– Мені не залишається нічого іншого окрім доправити
тебе у відділок, – вирішив страж порядку. – Не тому, що
вважаю тебе злочинцем. Чомусь мені хочеться повірити
тому, що ти тут розповів. Якраз це і є підставою для такого
кроку. Потрібно розібратися, що сталося і чим тобі зможуть
допомогти.
Сергійко не намагався втекти, не пручався – покірно
пішов до машини.
– Не буду мучити тебе запитаннями, – озвався
поліцейський по дорозі до відділку, – залишу це своїм
колегам, що займаються дітьми-безхатьками, втікачами,
тощо.
– Але ж я – «хатько» , – заперечив Сергійко. – І з дому
не втікав. То мама втекла… Тобто, зникла.