30 / 150
29
познайомитися з Сергійком. Діти притихли. Схоже було, що
вихователів ця ватага все ж слухалася і поважала.
Орися
Павлівна
відрекомендувала
Сергійка,
повідомила про те, що: «Дякувати Богу, і цього разу з
нашою любителькою пригод нічого лихого не сталося. Але
я б їй наполегливо не радила випробувати долю». Далі дітей
по черзі називали, ті відгукувалися. Переконавшись, що всі
на місці, чергова запросила вихованців до столів.
– Сидітимеш отут, разом зі Сніжаною, – Орися
Павлівна показала Сергійкові його місце. – Напевно,
встигли познайомитися, отож так тобі буде хоч трохи легше
звикнути до свого нового дому.
Сергійко впіймав себе на думці, що він помилявся
відносно подібних закладів. Раніше він сприймав їх мало не
як в’язницю для неповнолітніх. Однак зараз, сидячи за
столом і уплітаючи гречку з котлетою, він відмітив, що ця
їдальня дуже схожа на їхню шкільну. Та і їжа була цілком
пристойною. Звісно, не такою, як йому готувала мама. Вона
хоч і була завжди дуже зайнята, але куховарити любила і
вміла. «Мамочко, я зараз повечеряю і буду далі думати, як
тобі допомогти», – подумки пообіцяв хлопчик.
– Чергові залишаються прибирати, – повідомила
вихователька після вечері. – Всі інші розходяться по
спальнях. Через півгодини зустрічаємося у дворі. Погода
гарна, отож Андрій Васильович проведе з вами ігри на
свіжому повітрі. Захарчук! Покажеш новенькому ліжко у
вашій спальні.
Сергійко, притуливши наплічник до грудей,
поплентався за довготелесим рудим хлопчаком, якому
доручили його провести.
– Сирота? – озирнувся хлопчик.
– Ні-ні! – поспішив заперечити Сергійко, що майже біг
підтюпцем за довгоногим ровесником.
– Що, випивають? – у голосі відчулося співчуття.
– Та ні: і не те, і не друге, – цей «допит» вже трохи
дратував Сергійка.