28 / 150
27
–Але ж ти – Кривохатько? Чи то ти вигадав, збрехав?
– Та ні, у нас із мамою різні прізвища, – зіщулився
Сергійко в передчутті нових тяжких запитань.
Тітонька, що записувала відповіді Сергійка, комусь
зателефонувала і дала вказівку вияснити, чи його мама
справді працює в інституті.
Згодом до кабінету зайшов чоловік у цивільному одязі
і щось тихо сказав тітоньці, поклавши перед нею якісь
папери.
Тітонька спохмурніла.
– Не хочу тебе засмучувати, – звернулася вона до
Сергійка, коли дядько вийшов, – але твоя мама справді
зникла. З місця її роботи підтвердили, що вперше за десять
років роботи вона не вийшла на роботу без попередження.
Двері кабінету з гуркотом розчинилися навстіж.
–Давай-давай, заходь і не здумай тут бешкетувати! –
посварив худорляве дівча поліцейський, легенько
підштовхуючи його до стільця, що стояв поруч з
Сергійковим.
– Що, Сніжанко? Знову втекла? – як у давньої
знайомої, запитала у дівчинки інспектор поліції, що до того
спілкувалася з Сергійком.
– І ще не раз втечу, – шморгнула носом дівчинка.
– Невже на вулиці краще? – скривилася тітонька в
погонах. – В інтернаті і тепло, і їсти дадуть.
– Мені краще у себе вдома, – сердито буркнула
втікачка.
– Але ж там ти не зможеш жити сама. Неповнолітні
діти потребують опіки, – терпляче і зі співчуттям
пояснювала тітонька, на якийсь час забувши про Сергійка,
який уважно розглядав свою раптову подругу по нещастю.
Йому так і кортіло запитати: «У тебе що – теж батьки
зникли?» Але він мовчки спостерігав за розмовою.
Тітонька інспектор щось записала у себе в паперах,
потім комусь зателефонувала. Коли через декілька хвилин