27 / 150
26
– Може, ти з нею посварився напередодні? Чи довів її
до втечі своєю гидкою поведінкою? – спробував
розібратися чоловік.
– Та ні, я – чемна дитина, – щиро відповів Сергійко. –
Мама каже, що я – найкращий у світі. Від таких не
втікають…
Сказав і прикусив язика, згадавши про тата. Говорити
у відділку про нього чи краще промовчати? Адже йому й
самому нічого не відомо. Та й не повірять – спочатку
загадково зникає тато, а через дванадцять років – ще й мама.
Така собі загадкова родина.
– Ну що, «хатько»! – підморгнув поліцейський. –
Виходь, приїхали. Та сміливіше, у нас працюють
доброзичливі люди, ніхто тебе не скривдить.
10
– І що ж мені з тобою робити? – бідкалася тітонька в
погонах. – Щоб діти зникали чи втікали – то таке я щодня
бачу. Але, щоб ні з того, ні з цього в благополучній родині
зникла мама – вперше.
Сергійко, що втомився відповідати на чисельні
запитання кількох працівників відділку, приречено чекав
вердикту. З майже двогодинного спілкування він зрозумів,
що за злочинця його не приймають, отож в’язниця йому не
загрожує.
– Місце роботи мами знаєш?
– Так, звичайно, – кивнув Сергійко. – Науково-
дослідний інститут.
Він хотів детальніше розповісти, чим займалася мама
на роботі, та вчасно прикусив язика. А що, коли і в поліції
сприймуть вороже і мамині дослідження, і його самого?
Принаймні, за останні два дні він вже стільки негативу
прийняв через це, що ліпше не вдаватися в подробиці.
– Прізвище, ім’я мами?
– Чайка Лариса.