5 / 150
4
багатоповерхівок розвелося багато щурів. Заходи, проведені
санітарною службою, працівниками управління з
надзвичайних ситуацій картину не покращили, отож
телевізійники вирішили вислухати думку фахівця, що
вивчає нахабних гризунів.
– Мамо, а що ти сама думаєш з цього приводу? –
розповідь про навалу щурів неабияк схвилювала Сергійка.
Навіть улюблену книгу він закрив, передумавши будь-що
дочитати до кінця саме сьогодні.
– Сонечко, мені розмов про щурів і їх самих вистачає
й на роботі. Додому я поспішаю з радісною думкою про те,
що тут є ти, а ще – мій улюблений чай з бергамотом і ніяких
щурів! Якщо тобі цікаво почути щось на цю тему, гайда зі
мною вранці на телебачення.
«І чого мені ті пацюки в голову залізли? – цілісінький
вечір йорзав Сергійко. – Завтра останній день літніх
канікул, хотів дочитати книгу, а мені вже й не до неї…»
Хлопчик довго совався, перевертався з боку на бік,
ніяк не міг заснути. Коли ж відчуття реальності потроху
почало розвіюватися, як ранковий осінній туман,
звільняючи місце снам, Сергійкові здалося, що він
провалюється і стрімко летить… але не вниз, а вгору, міцно
тримаючись за чиюсь руку і залишаючи десь далеко позаду
чималеньку зграю велетенських гризунів з обличчями,
подібними до людських.
– Вставай, соньку, якщо не передумав іти зі мною, –
ніби крізь товщу пухнастої вати, долинув мамин голос. – З
ким це ти усю ніч воював, що ковдра в одному куті ліжка
калачиком згорнулася, подушка з простирадлом – взагалі на
підлозі, а ти увесь тремтиш? Не захворів часом?
Сергійко розплющив очі. Хоча дні вже помітно
поменшали, і сонце сходило не так рано, як іще місяць
тому, за вікном вже було видно силуети дерев на сірувато-
синьому фоні ранкового неба. Останній день безтурботних
літніх канікул. Вже від завтра так рано вставати доведеться
щобудня. Тільки тоді можна буде ставити будильник на