7 / 150
6
Під час ранкового телеефіру Сергійка теж запросили
зайти до студії. Так незвично було, сидячи у кріслі поруч з
ведучою, бачити на стіні навпроти екран, що відображає
студію. Наче сидиш по цей бік телеекрану і водночас бачиш
себе вже по інший.
– Цікаво, а що думає наше підростаюче покоління про
взаємостосунки мешканців міста і таких, скажемо,
небажаних «домашніх тварин», як миші чи пацюки?
Коли Сергійко зрозумів, що ведучу цікавить саме його
думка, оскільки з присутніх у студії більше нікого
підростаючими він би не назвав, хлопчик щиро випалив:
– Якщо пацюки прийшли жити до будинку, ще й
родичів та друзів з собою покликали, значить, для них тут
умови створили кращі, ніж там, де вони жили до цього.
Тому я би радив дорослому поколінню згадати, що сталося
в їхньому районі такого, після чого до них посунули зграї не
вельми приємних тварин. Не з неба ж ті щури впали – щось
таки їх приваблює в тому мікрорайоні.
– Який розумний хлопчик! – усміхаючись неприродно
великими губами, сказала ведуча, коли оператор вже знімав
з учасників дискусії мікрофони, а на екрані на стіні
навпроти показували рекламу. – А я ось тобі зараз щось
подарую! Ти мені зробив цей ефір неординарним.
Вона окинула оком полиці на стіні позаду крісел.
Напевно, для оформлення студії на них було понаставлено
різної всячини – сувеніри, іграшки, пару книг та горщик з
квітами.
– О, саме те, що треба! – нарешті задоволено
вигукнула ведуча і зняла з полиці невеличку м`яку іграшку
синього кольору. Сергійко був чемним хлопчиком, тому не
став відмовлятися від подарунка, хоча подумав: «Нічого ти,
тітонько, не тямиш в підростаючому поколінні. Давно вже я
з таких подарунків виріс». Він взяв іграшку, подякував і
раптом почув: «О-тісатко!» Всі в студії розсміялися –
таким кумедним був і голос синьочубого дивака, і те слово,
яке він промовляв.