11 / 150
10
заходячи до квартири, мало не впав, спіткнувшись чи об
якогось кота, чи, може, то Марисин пес саме вибіг з
сусідньої квартири.
– О-тісатко! – зустрів його вже знайомий кумедний
голос.
4
– Та ну тебе, – з досадою махнув рукою Сергійко, –
більше нічого й не знаєш, «Отісатко» та «Отісатко». Схоже,
ти якась бракована іграшка. Тому й валявся там у телестудії
на полиці, порохами припадав. А тітонька зі штучними
губами вирішила тебе спекатися і подарувала мені.
Однак йому не хотілося поганий настрій зганяти на
іграшці, яка не була винною у його неприємностях. Бо тоді
би він вчинив так само, як сусідка Марися.
Сутичка з подружкою геть пригнітила Сергійка. Він
пригадав свої перші дні в дитячому садочку. Йому тоді
ледве три рочки виповнилося. Одного разу вранці, привівши
синочка в групу, матуся сказала:
– Сонечко, сьогодні я не зможу забрати тебе відразу
по обіді. Ти вже великий хлопчик, отож, як усі дорослі
дітки, відтепер будеш залишатися в садочку на увесь день.
По обіді спатимеш у ліжечку разом з іншими малятами, а
увечері після роботи я прийду по тебе.
Він погодився, цьомкнув матусю в щічку і понуро
поплентався до групи. Однак в обід, коли вихователька з
нянею почали роздягати діток для денного сну, Сергійко
усвідомив, що в його житті відбувається щось нове і
невідоме, таке, до чого він не звик. Розстелене ліжечко –
таке саме, як у інших малят, що спокійно лягали,
вкривалися ковдрочками – здалося йому чужим,
непривітним і… занадто білим. Його постілька вдома була
такою гарною, з малюнками, на яких він любив, засинаючи,
розглядати машинки, екскаватори, ведмежат чи котиків…
Хлопчик заплакав – так невтішно, так гірко. І раптом