9 / 150
8
особливого, однак то була таки пригода. Інтерв’ю, прямий
ефір, подарунок, та навіть і сніданок з мамою в кафе – таке
трапляється
не
кожен
день.
Дочитавши останні сторінки «Хронік Нарнії», Сергійко іще
раз передивився заздалегідь куплені зошити, щоденник,
обкладинки для підручників, олівці, альбом, новенький
шкільний наплічник. Можна було б і з торішнім іще рік
походити. Мама випрала його, і він виглядав цілком
пристойно. Але тиждень тому прилетіла з Канади єдина
мамина подруга Джулія і привезла такий крутий
подарунок.
Натішившись шкільними обновками, Сергійко
перекусив бутербродом з чаєм (мама завжди залишала в
холодильнику обід, який достатньо було тільки підігріти, та
нерідко він ставав вечерею на двох) і вибіг погуляти на
вулицю.
Може, зустріне сусідку і однокласницю Марисю –
буде про що поговорити напередодні першого дзвоника.
– Ну та звичайно, ми ж тепер – телезірка! – почув за
спиною, щойно опинився у невеличкому скверику поруч з
домом.
– Вітаю, Марисю! – не відреагувавши на єхидну
репліку подруги, приязно посміхнувся хлопчик.
– Ти що у нас – найрозумніший, так? – продовжувала
атакувати Марися. – Найліпше в пацюках розбираєшся?
– Та яка тебе муха вкусила? – не міг збагнути хлопчик.
– Ну, спитали мою думку. Ну, відповів, що думав. Тобі що з
цього? Чому воно тебе так обурило? Ми ж друзі, невже
через таку дрібницю оце тут і посваримося?
– Друзі, кажеш? – Злісно процідила дівчинка. – Через
дрібницю? У мене тітка живе на Черемушці. У них будинок
– в ідеальному стані. Ніяких смітників поруч, ніякого бруду
в підвалі, там у них дезінфекцію проводять суворо за
графіком.
– Та звідки мені було знати? Я ж не був на Черемушці.
Просто допустив, за логікою.