90 / 150
89
але дітлахи загартовували свій дух у передчутті більш
складних випробувань.
Чекати довелося довго. Щур скавчав і крутився,
напевно, йому було дуже неприємно.
– Як добре, що ти здогадався помастити саме за
вухами, – спостерігаючи за намірами тваринки злизати зі
своєї шерсті речовину, що завдавала мук, сказав Клай.
– Ти ж пережив подібне, – мало не плачучи від жалю,
звернулася до нього Сніжана, – скажи: то дуже боляче?
Клай спохмурнів:
– Я б не сказав, що відчував нестерпний фізичний біль
– то трохи інше. Страх вперемішку з надією, помножений
на відчуття, що ти увесь перенароджуєшся, ламаєшся, щоб з
тебе зліпилося щось інше. Але так було у мене. Що відчуває
ця істота – я не знаю. Чужий біль не можна відчути, йому
можна тільки поспівчувати.
Він присів біля щура і почав погладжувати його по
спинці, щоб хоч трохи заспокоїти та відволікти. Щур замовк
і почав випростуватись та линяти.
– О, та це дорослий отісат! – вигукнула Сніжана,
потішившись, що випробування незнайомця вже позаду. –
Якщо нам доведеться отак по одному повертати до
нормального життя всіх непідкорених отісатів, я цього не
переживу.
Людина, яка ще хвилину тому була пацюком,
виявилася жінкою середніх років. Вона була одягнена в
балахон зі щільної сіруватої тканини, накинутий поверх
яскраво-зеленого комбінезона. Волосся жінки, довжиною до
плечей, теж мало темно-сірий колір і трохи кучерявилося.
– Дякую вам, – кинулася обіймати кожного з друзів. –
Я вже й не сподівалася повернути свій нормальний вигляд,
чекала, коли вже нарешті скінчу своє жалюгідне тваринне
існування отут біля рідної хатини на самоті.
Клай, не порадившись з друзями, довірився новій
знайомій і похапцем розповів їй, хто вони і що мають на
меті. Та друзі і не заперечували – хіба в ситуації, в якій вони