252 434
«В душі німує таємниця
Слова…»
В душі німує таємниця Слова,
і дні спливають, гожі та сумні,
безслідно тануть в часу далині,
як в синім небі хмарка випадкова.
О Господи, за що та грізна кара
судилася безпомічній мені?
Душа в німизні, наче у труні,
а тіло нудить світом, як примара.
Чому ж дозволив Ти, о Благодатний,
душі моїй почути голос Твій,
аби тепер в безмовності гіркій
їй день за днем німотно коротати?
О ні, прости за докір мимоволі.
Нехай Твій дар був радістю на мить,
та він хоч згадкою в душі щемить, –
миттєвий спалах в чорній моїй долі.
5/VII-1992.