253 434
З глибин мовчання
Із сот джерел черпати мала сили:
з криниць землі, її дарів-плодів,
із сот культур, що людство освітили,
щоб кожен серцем, духом багатів.
Закоханою у буття без тями
належало мені зійти у свій зеніт
і звідтіля думками й почуттями
благословляти наш прекрасний світ.
Та де ж мої досягнення-здобутки?
Доробок мій – полинна самота,
і біль утрат, і гімалаї смутку,
і над усім – нестерпна німота.
Як муха в павутині, в буднів сітях
даремно шарпаюсь, безпомічно німа.
У спогадах – неволі лихоліття,
і в сьогоденні просвітку нема.
Одного в Тебе, Господи, благаю:
рятуй мене із пекла німоти,
дозволь у Слові ліки од відчаю,
скарбницю радості цілющої знайти.
Хай скромне, тихе, нелукаве Слово
навідує мене в самітницькій журбі,
звучить натхненно, лагідно й святково
молитвою Предвічному Тобі.
6/IX-1992.