254 434
Потрясіння
У сизому буденщини тумані,
в заціпенінні, вже не у стражданні,
в пустелі і безлюддя, й безгоміння
вже серце не чекало воскресіння.
Воно його іще жадало зрідка,
та світ вже був, як жайворонку клітка.
І враз в мій скит війнув озону подих,
в дрімотнім серці ворухнувся подив,
воно відчуло радісну тривогу,
бо далина покликала в дорогу.
О, благодатна сила потрясіння!
Нових доріг загадки і прозріння!
Три дні, мов три шпилі крутої долі,
сяйнули враз мені на видноколі,
і серце стрепенулось в здивуванні:
невже мені судилось їх здолати,
свій дух на ті вершини підіймати,
як той Сізіф свій проклятущий камінь.
Не то від щастя, а не то від муки,
під тиском ніжної, та владної принуки
щеміло серце в світлім здивуванні.
Якась могутня, нездоланна сила
мене підносила, немов на дужих крилах,
і глядь! – спочинув на вершині камінь.
Але мені вже прямувати далі,
збагнувши до кінця Сізіфові печалі,
і мук Танталових зазнавши вволю.
Ачей вони назавжди вже позаду,
і я пізнаю творчості відраду,
благословляючи свою сувору долю.
29/XI-1993.