268 434
Та все ж перемагала
І дух не відпускала
на спочив небуття.
І знемагало тіло,
Від самоти боліло,
Від німоти вмирало,
хоч люди навкруги,
І плакало-ридало,
І душу викликало
Із далей незбагненних,
з прекрасної тайги.
Невже вона почула?
Невже ж і повернулась?
Невже зцілилась чудом
від білої чуми?
Невже вона наново
Знайшла свій голос-слово
І знову заговорить
із вічністю й людьми?
20/І-1990.