273 434
Та серце назавжди скувала зима.
І часто ще сняться колючі дроти,
Й душі не зірвати печать німоти.
Для чого, для чого – ця сповідь сумна?
Для кого з людей – в ній якась новизна?
Чи ж є хто на світі, що й справді не знає,
Як тяжко в неволі душа погибає.
О вічносте вічна, додай мені сили!
Змагання народу й мене воскресили.
Вони у душі відродили надію,
І віру, й любов, й несміливу ще мрію:
Я жити знов хочу, щоб знову і знову
Вдихати бальзам материнської мови,
Щоб бачити в щасті і славі Вкраїну
І слухати пісню її солов’їну.
7/ІІ-1990.