271 434
Душа
Душа моя вчиться – ні, ні, не літати, –
Бо й сил же у неї, як в того пискляти.
Вона ще лякається променів сонця,
Родившись удруге в старій оболонці.
Вона ще не вірить, що справді жива,
Шукає навпомацки перші слова,
З комічним невмінням-ваганням дитяти
Їх пробує вперше тихцем вимовляти.
А старість моя споглядає цю тайну,
І немічна, й квола, звичайно. Звичайно…
Вона запізнала щось гірше, ніж втома,
І гірше чистилища, й гірше Содома:
Вона побувала у сталінськім раї,
В далекім, як вічність, колимському краї.
Душе моя ніжна, пташиночко вбога,
Ми з досвідом нашим – тобі не підмога.
Рости собі крила і нишком кріпись,
То, може, і нам допоможеш колись.
26/І-1990.