269 434
Оновлення
Я вічність одстраждала
І творчості не знала,
Бо німували в горі
і думи, й почуття.
Життя мутним потоком
Нас мчало – рік за роком –
І винесло на берег
над Морем Небуття.
Та ось, перш ніж поринуть
У ті морські глибини,
Де вже ні болів плоті,
ні нездійсненних снів,
Я раптом схаменулась,
До сонечка всміхнулась
І музику почула, –
не музику, а спів.
То серце заспівало!
У сонячні хорали
Вплелись його мотиви –
не плачі й не жалі.
І лагідні, й негорді,
Злились в однім акорді
Із фугами безмежжя,
з молитвою землі.
Чи ж я могла леліять
В найсміливіших мріях,
Що дух мій ще полине
в таку сяйливу вись?
Що після мук і горя,