278 434
Самотність
Самотня я, і каменем на груди
Тяжить ота самотність безупину.
Я в тузі рвусь, шукаю даром всюди
Людину.
Я кличу, я кричу, і голос мчить далеко,
Я дослухаюся: чей відповідь прилине…
Та вдалині щораз озветься ехо, –
І гине.
І я вдивляюся в безмежну пустку,
І серце б”ється, б”ється невимовно:
А може, вийде хтось, простягне руку
Любовно.
Та навкруги мовчать понурі скелі,
І серце, наче птах, вдаряє в груди.
Невже довік блукати в цій пустелі?
О, де ви, Люди?
1951, Колима